5 українських вчених жінок про які варто знати
Астроном Олена Іванівна Казимирчак-Полонська (1902-1992 рр.)
Дослідниця руху комет зі світовим іменем, доктор
фізико-математичних наук, визнаний фахівець у сфері небесної механіки.
У 1968 р. О. Казимирчак-Полонська захистила докторську дисертацію на тему
«Теорія руху короткоперіодичних комет і проблеми еволюції їх орбіт». Вона
довела, що характерною закономірністю руху комет є їхнє зближення з великими
планетами, зокрема, з Юпітером та Сатурном. Окрім того, жінка розробила
безперервну числову теорію руху комети Вольфа, беручи до уваги дані за 100
років спостережень. За свої відкриття Олена Іванівна отримала найвищу
астрономічну нагороду – премію ім. Ф.О. Бредихіна АН СРСР.
У 85 років всесвітньовідома вчена прийняла монаший постриг, проте до кінця
свого життя продовжувала викладати. А після смерті сама опинилася серед зірок,
дослідженню яких присвятила життя – на честь відомого астронома була названа
невелика планета №2006 та пояс астероїдів між Сатурном та Ураном.
Фізик-експериментатор Антоніна Федорівна Прихотько
(1906-1995 рр.)
Антоніна Прихотько стала першою жінкою–доктором
фізико-математичних наук у Радянському Союзі. Вона залишила глибокий слід у науці як
дослідниця зі світовим іменем у сфері фізики твердого тіла та спектроскопії, як
засновниця школи низькотемпературної спектроскопії молекулярних кристалів.
Створена нею наукова школа продовжує діяти та розвиватися і сьогодні.
Багато років А. Ф. Прихотько займалась дослідженнями органічних і неорганічних
кристалів, в тому числі кріокристалів – речовин, що кристалізуються лише при
дуже низьких температурах. Після Другої світової війни жінка створила у Києві
кріогенну лабораторію, де вперше в світі були закладені основи сучасного
кріостатобудування і відповідних вимірювальних систем для спектральних та інших
досліджень.
Великою мірою саме результати експериментів Антоніни
Прихотько та її учнів поклали початок нового напрямку в фізиці твердого тіла –
фізики екситонів у неметалевих кристалах.
Онколог Зоя Андріївна Бутенко (1928-2001 рр.)
Зоя Бутенко відома сьогодні не тільки в Україні, а й поза її
межами як видатний вчений в галузі експериментальної онкології. Саме завдяки
діяльності цієї непересічної жінки відбулись значні зрушення в одному з
найактуальніших питань сучасної медицини ― з’ясуванні механізмів розвитку
злоякісних захворювань системи крові. Вона створила і очолила першу в Україні
лабораторію з вивчення етіології і патогенезу лейкозу та започаткувала наукову
школу онкогематологів в Україні.
Основними напрямками наукової діяльності Зої Андріївни були дослідження
механізмів лейкогенезу та розробка методів ранньої діагностики лейкозу.
Українська вчена зробила значний вклад у створення сучасної концепції канцеро-
та лейкозогенезу, вперше з’ясувала роль РНК у злоякісному перетворенні клітин.
З. А. Бутенко також започаткувала вивчення ролі стовбурових клітин при лейкозі.
Після аварії на ЧАЕС під керівництвом дослідниці було проведено комплекс робіт
із вивчення несприятливого впливу радіації на організм людини. Внаслідок
одержаних результатів вдалося впровадити у життя нові методи
молекулярно-генетичної діагностики лейкозу та злоякісних лімфом.
Археолог Ірина Федорівна Ковальова (1930 р.)
Ірина Федорівна широко відома у науковому середовищі як
першовідкривач постмаріупольської археологічної культури та пам’яток маївського
культурного типу бережнівсько-маївської зрубної культури. Із кінця 1950-х років
вона розпочала активні археологічні розвідки на території Дніпропетровщини та
інших регіонів України, досліджувала історію населення Середньої Наддніпрянщини
та Степової України часів неоліту, енеоліту та бронзового віку. Виділила
постмаріупольську, зрубно-маївську археологічні культури, довела місцевий
генезис зрубної культури. Також займається археологією козацької доби та
історіографією археології.
У 1960-х рр. саме за ініціативи І. Ковальової у
Дніпропетровському національному університеті відродили викладання археології
як наукової дисципліни, а археологічна практика для студентів-істориків стала
обов’язковою.
Сьогодні Ірина Ковальова є найкращим спеціалістом в Україні
із вивчення зрубної та катакомбної культур. Вона досі займається викладацькою
практикою та керує розкопками козацького містечка Самар і Новобогородицької
фортеці.
Біолог Ганна Валентинівна Єльська (1940 р.)
Директор Інституту молекулярної біології і генетики НАН
України, завідувач відділу механізмів трансляції генетичної інформації ІМБГ НАН
України, член Міжнародної академії наук, промисловості, освіти та мистецтва
(США), заслужений діяч науки і техніки НАН України. Це – лише стислий перелік
основних досягнень Ганни Валентинівни. У науковому світі вона відома як
видатний вчений у галузі молекулярної біології.
Г. В. Єльська однією з перших розпочала досліджувати
питання, яке взагалі мало хто підіймав – біосинтез білка у тварин. Її роботи
пояснювали механізми регуляції синтезу специфічних білків, зокрема білків
молока. Вона виявила особливий механізм, що регулює біосинтез білка у вищих
еукаріот. Це явище отримало назву «функціональної адаптації тРНК до синтезу
специфічних білків» та було зареєстроване як відкриття.
Іншим напрямком діяльності Ганни Єльської є біомолекулярна
електроніка та аналітична біотехнологія, а саме – розробка створення новітніх
аналітичних систем (біо- та хемосенсорів) на основі різноманітних
електрохімічних перетворювачів та біологічного матеріалу синтетичного
походження. За допомогою таких сенсорних датчиків можна дуже швидко виявити
рівень хімічних речовин та токсинів у воді, перевірити якість продуктів
харчування та навіть визначити присутність важливих метаболітів у крові.
Олена
Стрильчук
(аспірантка Дніпропетровського національного університету)
